Різдвяне послання

Мир у Господі і моє архиєрейське благословення!Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі Брати та Сестри!Христос Рождаеться! Славімо Його!Сьогодні, як і кожного року, в цей величний різдвяний час, спішу привітати Вас радісним традиційним християнським привітом і складаю Вам якнайсердечніші святочні побажання. І це природно, бо ж відзначаємо якраз надзвичайно важливу подію в історії спасіння людського роду. Власне понад дві тисячі років тому зреалізувалось те, що обіцяв прародичам Всевишній після їхнього гріхопадіння. Сталося те, про що говорили старозавітні пророки. Читаємо, зокрема, в Ісаї, найбільшого з них: "Оце ж сам Господь дасть вам знак: ось дівиця зачала і породить сина і дасть йому ім'я Еммануїл (Іс.7,14). На світ з'явився Відкупитель людства. У зоряну ніч, яка стала переломним моментом в історії нашого спасіння, над Вифлиємом пролунав спів ангельських хорів "Слава на висотах Богові, а землі мир людям доброї волі". Побожний люд оспівує це радісними словами коляди: "Бог Предвічний народився, прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій увесь". Інша колядка, знаменуючи ликування на небесах і радість на землі, гласить: "Небо і земля нині торжествують, ангели, люди весело празнують".Пам'ять про цю подію не може залишити нас байдужими. Тож ми прийшли сьогодні до храму, немов до своєрідного Вифлиєму, аби пригадати собі й усім про те, що "хлоп'ятко нам народилось". Разом з тим ми прагнемо заявити перед світом: "3 нами Бог, розумійте, народи". Не випадково чуємо нині саме ці слова з Великого Повечер'я, які звучать потужним рефреном в стінах скромних сільських церков і під склепіннями великих соборів. Вони - запорука тому, що не вдадуться задуми і нездійсняться прикази людські. Вони наша спонука до утвердження в надії на Господа, якого потрібно боятися і перед яким треба тремтіти. Вони сповіщення світла, яке засяяло над тими, що живуть у смертній тіні.Оцінюючи Різдво Спасителя як довершений факт з висоти історичного досвіду, ми наражаємося на небезпеку дуже применшити значимість того, що, властиво, називаємо Таїнством Воплочення. Саме тому Св.Василій Великий застерігає нас від наміру через "розум утворити собі якесь поняття". "Отець був і Син народився! Не кажи: коли?, а радше залиш це питання! Не питай: як?, бо на це нема відповіді!". А Св.Іван Золотоустий, ніби продовжуючи цю думку, в одній з різдвяних проповідей саме так звертається до нас: "Не питай, як це сталося, бо де Бог хоче, там уступає порядок природи... Що сьогодні зродила Його Діва, це знаю, і що Бог зродив Його без часу, в те вірю, але спосіб зродження я навчився почитати мовчанкою..." (Твори, том 12).Але навіть якщо момент воплочення розглядати у просторі і в часі, то замало нашу увагу приковувати лише до тої ночі, коли Дитя-Ісус з'явилось на світ. Попередження Його Різдва - у шуканні древніми греками незнаного Бога, у подвижництві праведників Старого Завіту, у передбаченнях пророків, в очікуванні народу Ізраїпя на прихід Месії. Його продовження - у твердій поставі Івана Хрестителя, у відвазі і одержимості учнів Христових, у постійному поступі Церкви, покликаної привести люд Божий до спасіння.Проминуло лише кілька десятиліть відтоді, як Вифлиємську яскиню осяяло світло від народження Христового, а вже під спекотним сонцем кам'янистими дорогами Палестини пішли за Христом Його апостоли. Разом з Ним вони проповідували і навчали, зцілювали і воскрешали. Вони були реалістами, тож добре пам'ятали і розуміли слова Учителя: "Переслідували мене, переслідуватимуть і вас". Однак, вони ніколи не втрачали відчуття чуда. Тобто живучи в матеріальному світі, вони вірили в найвищу ідею, вірили в те, що спасіння можливе лише через того, хто народився від Діви. Ось чому Апостол Петро, стоячи з Іваном, улюбленим учнем Христа, перед синедріоном і відповідаючи на запитання, якою силою вони допомогли недужому, ствердно промовив: "...нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім'ям Ісуса Христа назарянина... Він - отой камінь, яким ви, будівничі, знехтували і який став головним на розі. І немає ні в кому іншому спасіння, бо й імені немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися" (Ді.4,10-12).Сутність Божого Воплочення спонукає нас до призадуми над нашим життям, вимагає знехтувати марним, дочасним, смертним, а звернути увагу передусім на безсмертне, вічне, святе. Усвідомлюючи вищесказане, занесімо правду про народженого Христа до наших домівок, до своїх сімей, до своїх домашніх церков. Спішимо до Ісуса, адже Він кличе нас: "Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу Вас". Різдво Христове повинно об'єднувати усіх нас, християн, у єдину Божу родину незалежно від наших суспільних і політичних поглядів. Головне - щоб ми почувалися і були Дітьми Божими, гідними синами свого народу. Як відомо, вже понад рік на теренах нашої Держави перебуває копія Туринської плащаниці. Діткнутися устами до святого полотнища мали змогу сотні тисяч різних конфесій. Забувши про розбіжності у політичних поглядах і етнічну приналежність, ставши понад вузькими особистими інтересами, люди об'єднались навколо Ісуса Христа.Рік, що проминає, у Вселенській Церкві та, зокрема, в УГКЦ, ознаменовано особливою увагою до проблем сім'ї. Такий інтерес викликаний несприятливою, а деколи й навіть загрозливою ситуацією, яка склалася в царині плекання правдивих подружніх стосунків, збереженні життя дітей, пошануванні батьківства. Особливий наголос на цьому було зроблено учасниками III сесії Патріаршого Собору нашої Церкви влітку 2002 року. Маємо надію, що тисячі чоловіків і жінок, змушених через різні обставини поневірятись на чужині, повернуться до своїх родин.Мусимо також пам'ятати, що рік, який розпочинаємо, буде нелегкиму політичному житті нашої країни. Нас чекають різні й, мабуть, немалі випробування. Мусимо бути надзвичайно пильними й обачливими. Не виключеною є можливість, коли людьми, охопленими ейфорією у прагненні провести реальні реформи, конструктивно вплинути на зміни політичної системи, спробують маніпулювати ті, хто насправді змін не бажає. Україна робить лише перші кроки на шляху побудови громадянського суспільства. Тож будьмо тверді й виважені. Не йдімо на жодні компроміси й не спокушаймось на сумнівні обіцянки. Пам'ятаймо про подвиги наших великих предків, живім свято і дбаймо про долю прийдешніх поколінь. Берім за приклад Пресвяту Родину з Назарету, у якій гармонійно поєднані найшляхетніші риси, притаманні людям. Пресвята Діва Марія і Праведний Йосиф шанували свій древній і славний рід, вели святе праведне життя й подарували світові Спасителя - дателя життя вічного.На цій оптимістичній ноті я закінчую звернення і ще раз вітаю вас, мої дорогі, із Різдвом Христовим і Новим Роком. Нехай цей рік принесе усім Вам світло, мир, злагоду і тепло. Якщо ж комусь доведеться пережити у цьому році певні випробовування, то згадаймо пораду псальмопівця: "3алиши на Господа твого турботу, а Він тебе підтримає". А сьогодні радіймо і веселімося та колядами й різдвяними співами вітаймо одні одних, бо "Великий Пророк устав між нами", "Бог навідався до народу свого".Благодать Господа нашого Ісуса Христаі любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма нами!+ Юліян (Вороновський),Єпископ Самбірсько-ДрогобицькийХристос Рождається! Славімо Його!Дано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійці25 листопада 2003 р.Б. у празник Святого священомученика Йосафата Детальніше...

Різдвяне послання "Бог предвічний народився"

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯПреосвященнійшого Владики Юліяна (Вороновського),Єпископа Самбірсько-ДрогобицькогоМир у Господі та моє архиєрейське благословення!Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри!Христос Рождається! Славімо Його!Поспішаю сьогодні до вас, щоб сповістити всім Добру Новину: "Бог предвічний народився, прийшов десь із небес, щоб спасти рід свій увесь". Ця подія не може залишити байдужою ні одну християнську душу, а тим більше зібраних тут у Господньому храмі. Адже цю радість ангели оспівують на небесах, звіщаючи землі мир, а людям - благовоління. І ми всі, "що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися"(Гл. 3.27) ведені ясною зіркою поспішали до місцевого "вифлеєму-храму", бо "хлоп'ятко нам народилося", "Бога нам дано". І припавши навколішки перед Божим Дитям, відважно звіщаємо всьому поганському світу, що "З нами Бог, розумійте народи". Кінець темряві, бо "Світло тихе святої слави" "просвічує всяку людину, що приходить на світ" і, кожен, хто просвітиться тим світлом, не блукатиме у темряві.Оспіване нашими колядками та овіяне таємничістю різдво Христове щорічно заставляє нас задуматися над великою тайною Божого воплочення. Своїм рождеством Господь і нас запрошує до нового життя. Але, щоб це життя було зрозумілим для смертної людини, Бог приймає людське тіло, а разом із ним всі людські прикрості, бо зазнає холоду, голоду, невдач, очорнення, зради, бичування, розп'яття і, навіть, смерти. Адже все це ми унаслідували в Адамі. Син Божий відкриває нам істину, що Він прийшов на світ, щоб здійснити свою місію спасіння і відкрити нам тайну: "як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі"(1Кр.15.22).Роздумуючи над тайною Божого воплочення, пригадаймо собі подію, про яку описує святий апостол Лука. У своїй євангелії, розповідаючи про похорон єдиного сина вдови із Наїну, про плач матері та багатьох людей із цього міста, які брали участь у жалібній процесії (пор. Лк.7. 11-16), євангелист вдало змальовує ситуацію, в якій жив вибраний народ. Все це виглядало дуже блідо, плачевно і трагічно. Ізраїльський люд жив "у тіні смерти" та "ходив у пітьмі". Тому "Бог так полюбив світ, що дав Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але мав життя вічне"(Ів.3.16). Господь, бачачи духовний занепад народу в особі мертвого біблійного єдиного сина вдови, "як викуп за всіх" (1Тм.2.6.) дає свого єдинородного Сина на смерть. Євангелист Лука продовжує: "Господь зглянувся над нею і сказав до неї: Не плач." Іншими словами можна сказати: Бог не лише полюбив людину, не лише надіявся на її покаяння і навернення - Бог повірив, що людина здатна прийняти Його спасіння. Він першим підійшов, особисто доторкнувся до нар, тобто наповнив собою все, навіть ад, де до тепер не було для Нього місця. Він своєю святістю доторкнувся до причини гріха, і ті що несли, розповсюджували, пропагували гріх, а значить і смерть, змушені були зупинитися. Саме так, зупинитися. Бо коли чоловік чи, в цілому, народ, який перебуває у гріховному стані, хоче покращити своє становище, змушений зупинитися, побачити і почути Христа, і лише тоді підвестися та починати говорити. Починати жити новим життям - життям вічним. За словами святого апостола Луки, "страх огорнув всіх, і вони прославляли Бога". А у книзі Сираха сказано: "початок мудрості - острах Божий"(Сир.1.14). Народ, який хоче бути великим Божим народом, народом вільним, новим - змушений вчитися мудрості, в ній вдосконалюватися, у ній багатіти. А для цього необхідний острах Божий.Євангельська подія, яку подаю Вам для роздумів, відкриває нам сутність Божого воплочення. Христос прийшов на світ у виді раба, щоб запросити нас до нового життя. Саме до цього Він кличе апостолів вказуючи: "залишіть мертвим мертвих хоронити"(пор. Мт.8.22). Бо, "народ, що в пітьмі ходить, побачив світло велике", бо "над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло", бо нам дано "Князя миру", бо йому ім'я "Чудесний порадник". Воплочення Бога заставляє людину покинути все смертне, темне, гріховне і зодягнутися в безсмертне, світле, святе.Усвідомлюючи вище сказане, занесімо правду про народженого Христа до своїх сімей, до своїх домашніх церков. І обходячи Рік Пресвятої Євхаристії, прийдімо до Воплоченого і "вкусімо", "який благий Господь". Прийдімо всі: струджені, обтяжені, скривджені, голодні, спраглі, вдоволені і невдоволенні, багаті і бідні, здорові та хворі, старі разом з юнацтвом й Господь заспокоїть нас. (пор. Мт.11.28) Бог підніме упалих, потішить скривджених, "врозумить сильних світу цього", лише щоб ми у своїх подружжях зважали на Бога, адже Він є Правда і Життя, Він є Початок і Кінець.Рівнож, Різдво Христове об'єднює всіх нас у єдину Божу родину вказуючи, що незалежно яких ми поглядів чи до якої партії належимо, головне, щоб ми чулися синами Божими і дітьми свого народу. Щоб не плакала над нами наша Мати-Україна, як над померлою своєю дитиною, і рідний люд наш не йшов безмовним натовпом, як у місті Наїн, встидаючись наших яничарських вчинків.Рік, в який входимо, буде не простим у політичному житті нашої країни. Про це свідчать події минулого року. І нашим завданням є не зневіритися, не датися в обману, не продати своєї гідности, совісти і біблійного первородства, залишитися самим собою та бути "сином не рабині", а "вільної"(пор.Гал.4.). Пам'ятаймо на подвиги великих наших предків, живімо свято і дбаймо за прийдешні покоління. Адже все це поєднано у Святій родині з Назарету. Вони шанували свій древній і славний рід, вели святе і праведне життя, що дало змогу їм подарувати світові Ізбавителя і Спасителя, дателя Життя вічного. Плекаймо надію, що задля нашої праведності, Господь спасе нас. І які б системи поневолення наші недруги не плекали, то нічого з того не вийде, "Бо з нами Бог. Давайте накази, та вони не здійсняться: Бо з нами Бог" (із Великого Повечеря).На тій оптимістичній ноті хочу вітати всіх Вас, дорогі мої духовні чада, із Різдвом Христовим та Новим роком. Нехай цей рік принесе всім вам лише світло, мир, і тепло. А якщо комусь прийдеться пережити у цьому році якесь випробування, то "залиши на Господа твою турботу і він тебе підтримає"(Пс. 55.23), - закликає псалмопівець. А сьогодні радіймо і веселімося та колядками і різдвяними піснеспівами витаймо одні одних, бо "великий пророк устам між нами. Бог навідався до народу свого" (Лк. 7. 16).Благодать Господа нашого Ісуса Христаі любов Бога і Отця, і причастя Святого Духанехай буде з усіма вами!Христос Рождається! Славімо Його!+Юліян (Вороновський),ЄпископСамбірсько-ДрогобицькийДано у Дрогобичіпри Катедральному Соборі Пресвятої Трійці21 листопада 2004 р.Б.у празник Святого архистратига Михаїла Детальніше...

Великоднє послання "Я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце"

ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯПреосвященнійшого Владики Юліяна (Вороновського),Єпископа Самбірсько-ДрогобицькогоМир у Господі і моє Архиєрейське благословення!"Я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере."(Ів. 16, 22)Христос Воскрес!Дорогі брати і сестри!Празник Христової Пасхи - це найвеличніше свято у церковно-літургійному році. Ця світлоносна подія наповнює наc духовним піднесенням та невимовною радістю, вселяє в серця мир та злагоду, запевнює в обітниці нашого спасіння. Адже порожній гріб Христа відкрив і для нас перспективу та дійсність безсмертя, він став доказом того, що Христос перевів нас від смерті до життя, від сліз до радості, від темряви до світла. " ... Христос Воскрес із мертвих славою Отця, щоб і ми жили новим життям" (Рим. 6, 4). У своєму Воскресінні Ісус дарує нам життя вічне, життя з Богом і в Бозі, життя над яким час немає влади. Так воскреслий Христос стає для нас джерелом нового буття, його вічним початком. "Христос, воскреснувши із мертвих, вже більше не вмирає: смерть над Ним більше не панує" (Рим. 6.9). Тому Христове Воскресіння є для нас завжди актуальне, завжди дійсне, з нього ми повсякденно черпаємо силу для життя вічного. Воно утверджує наші надії, зцілює рани завдані гріхом, відроджує віру і закликає нас перемінити своє життя, центром якого стає Божественна Євхаристія - Таїнство зустрічі з воскреслим Господом. Причащаючись пасхального Агнця Нового Завіту, ми дозволяємо Ісусові ввійти в наше життя і просвітити його божественним сяйвом Воскресіння. Євхаристія дає нам змогу по-новому стати причасниками пасхального досвіду і радості, дарує нам можливість жити у Бозі. Тому гаряче прошу Вас, мої духовні діти, якнайчастіше єднатися з воскреслим Христом у Причасті Його Тіла і Крові.Однак, коли у щоденному житті нас охоплюють сумніви, і ми, як Марія Магдалина, думаємо, що немає з нами Господа, що хтось Його від нас сховав - зникає світло, радість і сенс життя. Тоді особливо пам'ятаймо, що Правди Божої сховати неможливо, вона завжди перемагає, і Церква, колискою якої став порожній гріб Ісуса, вірить у це неустанно і цю віру проповідує своїм дітям.Така реальність Христового Воскресіння проявилася в історії нашої Церкви зовсім недавно, коли вона несподівано для багатьох вийшла з підпілля і відновила все необхідне для повного духовного життя. А перед тим була смерть Церкви. Вирок смерті для неї був виданий 60 років тому на Львівському псевдособорі 1946 року. Виконували цей вирок органи державної атеїстичної влади. Вони пильно охороняли "гріб", а всьому світу сповіщали про доконаний факт. Ті, хто бачили знищення Церкви поза перспективою воскресіння, погоджувалися, що, мовляв, Церкву знищено і вона вже не підніметься. Вони не знали і не розуміли сенсу такої жертви. Неможливо говорити про Церкву і оминати воскресіння, бо "якщо Христос не воскрес, то даремна наша віра". Той, Хто підняв із гробу Сина Божого, підніме і Його Тіло-Обручницю - тобто Церкву. Наша УГКЦ, з одного боку, все більше віддаляється від 1946 року - року офіційної "смерті", щоб, з іншого боку, жити щораз більшою повнотою воскреслого життя. Без жертви й мучеництва Церкви не було б славного її воскресіння. Тому - у світлі Пасхи - події 1946 року стали початком прославлення Церкви у її кращих дітях - мучениках та ісповідниках віри.Світло воскресіння переможно сяє й у нашому народі. Адже п'ятнадцять років тому цілий світ із подивом довідався про воскресіння України - землі вільних людей. У минуле відійшли століття іноземних окупацій, набігів і наїздів, геноцидів і голодоморів. Це творилося в історії заради безчесної мети - смерті нації, її мови й культури, володіння її землею й багатством надр. Проте християнський дух, віра поколінь, ріки крові мучеників та ісповідників були недаремні. Ми сподобилися від Бога на власні очі побачити Воскресіння Христа в новітній історії народу, яка вже п'ятнадцять років є історією його незалежності. Наша минулорічна присутність на українських майданах внесла в історію ще один знак воскресіння - національну гідність українців. Ці великі пасхальні вартості - свободу, незалежність і гідність - ми покликані плекати і розвивати.Тому вітаю представників нової влади, яку наш народ обрав для служіння Богові й Україні. Сподіваюся, що українська влада зуміє належно відповісти на очікування, запити і потреби свого народу, об'єднавшись у воскреслому Христі в ім'я майбутнього.Сьогодні Церква з новою силою закликає нас просвітитися торжеством, обійняти одні одних та простити все заради Христового Воскресіння. Не повинно бути місця у нашому серці для злоби, гніву, ненависті, бо з Воскресінням Ісуса відійшло з нашого життя все старе, що прив'язувало нас до гріха, а прийшло нове, яке наповнює надіями, бо старий Адам відроджений Новим, світлоносним, небесним (І Кор. 15, 45-49).Дорогі брати і сестри, повертаючись із цього пасхального бенкету віри в наші домівки, принесімо туди частинку неприступного світла Христового Воскресіння, станьмо, як апостоли і жінки - мироносиці, живими свідками того, що Христос Воскрес. Нехай ця благовість наповнить нашу рідну землю, щоб усі дізналися про радість і щастя, які дарує нам воскреслий Господь, а особливо ті, кому сьогодні важко нести життєвий хрест. Молюся, щоб ми всі з вдячністю прийняли щедрі плоди Христового Воскресіння і, як вільний Божий народ, розпочали нове життя, Пасху хвалячи вічную.Христос Воскрес! Воістину Воскрес!+Юліян Вороновський,ЄпископСамбірсько-ДрогобицькийДано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійціу п'яту неділю Великого Посту9 квітня 2006 р.Б. Детальніше...

Слово на відзначеннгя 60-ої річниці Львівського псевдособору

Слово Преосвященного Владики Юліяна Вороновського,Єпископа Самбірсько-Дрогобицького,на відзначеннгя 60-ої річниці Львівського псевдособорум. Дрогобич 11 березня 2006р.Б.Слава Ісусу Христу! Всечесніші отці, дорогі брати і сестри!Син Чоловічий буде виданий у руки людям,І вб'ють Його, і вбитий по трьох днях воскресне (Мк. 9, 31)Сьогодні ми згадуємо трагічну подію 60-літньої давності - Львівський псевдособор. Можливо дехто із Вас поставить цілком слушне запитання: Для чого відзначати річницю тієї події, яка принесла знищення і руїну для нашої Церкви та стала формальною причиною для переслідування тих, що бажали залишитися вірними своїй вірі та своєму покликанню? Відповідь на це питання непроста і неоднозначна, як і зрештою складним та жорстоким був той час, який приніс для нашої Церкви таке важке випробування.З другим приходом радянської влади на Західну Україну, навіть незважаючи на те, що ще тривала Друга світова війна, на фронтахгинули люди і лилася кров, за ініціативою радянських органів держбезпеки та особисто Сталіна розпочався плановий державний захід спрямований на знищення Української Греко-Католицької Церкви. Комуністичні вожді добре розуміли, що допоки існуватиме Греко-Католицька Церква, яка завжди була опорою національного самоусвідомлення нашого народу, їхні плани утвердити своє тоталітарне панування та ідеологію не матимуть успіху. Тому по своїй суті більшовицький наступ на нашу Церкву - це наступ на український народ, на українську національну культуру, це чергова спроба знищити волелюбну українську людину, яка ніколи не була і не буде рабом диктаторів тиранів.Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький у своїй пророчій візії бачив Голготу, до якої йшла наша Церква, щоб уподібнитися до страждаючого Христа. У своїх проповідях та пастирських посланнях ще у 30-тих роках минулого століття митрополит неодноразово звертався до священиків та вірних із закликом: "Приготовляйтеся на часи, в які прийдеться вам за Христа і Його Церкву терпіти, а може і життя в жертву принести". Ці пророчі слова Слуги Божого Андрея збулися.Відразу після його смерті радянська влада, яку до цього часу стримував величезний авторитет галицького митрополита, скріплений любов'ю вірних, почала діяти рішуче, бо вже тепер не було жодної поважної перешкоди для здійснення їхніх чорних намірів. Комуністичні засоби масової інформації розгорнули широку кампанію звинувачень Церкви. В ніч на 12 квітня 1945р. були заарештовані п'ять ієрархів УГКЦ у Львові та Станіславові, а саме: митрополита Йосифа Сліпого, який після смерті митрополита Андрея в листопаді 1944 року перебрав провід Церкви, єпископів Микиту Будку, Миколая Чарнецького, Григорія Хомишина та Івана Латишевського. В 1945-46 роках всі єпископи, священики, ченці та черниці, які не погодилися на співпрацю з владою, були заслані на Сибір. Таким чином УГКЦ було позбавлено духовного проводу. Духовенство і вірні втративши своїх пастирів не могли вести організоване церковне життя і були виставлені на легку здобич для тих, які втративши віру, із страху за своє власне життя були готові виконувати плани безбожного комуністичного режиму. Жоден із заарештованих владик не погодився на об'єднання з Російською Православною Церквою, як цього всіма способами домагалася влада. Наші єпископи на зраду не пішли, але подібно до Христа з любов'ю принесли своє життя як пасхальну жертву за людей і для людей та майже всі загинули в тюрмах і таборах. Зустрівши таку віру і незламність справжніх Христових пастирів, влада вирішила діяти інакше.Радянські спецслужби розробили план проведення так званого "собору" який ми називаємо псевдособором, оскільки його було скликано в умовах страхітливого терору й проведено з неприпустимими порушеннями норм церковного права і релігійних свобод людини. З цією метою створено 28 травня 1945р. ініціативну групу, яку використано як інструмент ліквідації УГКЦ. До її складу увійшли парох церкви Преображення Господнього у м. Львові о. др. Гавриїл Костельник, генеральний вікарій Перемишльської єпархії о др. Михайло Мельник та декан Гусятинського деканату Станіславської єпархії о. Антоній Пельвецький. Ініціативна група, діяльність якої направлялася і контролювалася радянськими партійними органами, розпочала заходи спрямовані на так зване возз'єднання з Російською Православною Церквою. Шляхом залякувань, часто і відвертого терору та знищення змушувано священиків переходити в московське православ'я та приєднюватись до Ініціативної групи.Горезвісний Львівський Собор скликали у першу п'ятницю Великого посту 8 березня 1946р. До архикатедри св. Юрія у Львові державні органи різними правдами і неправдами звезли 216 священиків і 19 мирян, які мали проголосувати вже наперед приготовлені рішення. Виступи делегатів були завчасно перевірені, щоб ніхто не порушив спланованого сценарію. З моменту прибуття у Львів усі учасники собору були взяті під надійний контроль, щоб виключити можливість будь-якого спілкування із сторонніми особами. Лише 6 годин було потрібно для того, щоб виконати замовлення комуністичної влади -Берестейську унію скасовано та вирішено приєднатися до Російської православної Церкви. Це рішення виразно нагадує вирок, який винесли провідники жидівського народу Ісусові Христові - Нехай буде розп'ятий (Мт. 27, 23). У цих днях розпинали і нашу Церкву.Львівський псевдособор 1946 року був прикладом брутального втручання держави в релігійне життя людей. Уся підготовка, підбір учасників, керівництво працею та реалізація рішень цього зібрання були здійснювані за вказівками й під прямим наглядом представників влади та її репресивних органів. Ні митрополит, ні жоден єпископ нашої Церкви свого благословення на скликання собору не давали й участі в ньому не брали. Навпаки, навіть перебуваючи в ув'язненні, ієрархія УГКЦ цей псевдособор і його ухвали однозначно засудила, а своїм життям і смертю - заперечила. Втім, ніхто з греко-католиків ніколи й не мав сумніву в його канонічній нелегітимності. Навіть наші православні брати і сестри в глибині душі напевно не сумніваються в неправедності цього зібрання. Вони побоюються не так визнання самого факту, що держава вдалася до застосування терору та інструменталізації їхньої Церкви, як наслідків цього визнання для них самих.Незважаючи на неканонічність цього зібрання, що проголосило себе "Собором Греко-Католицької Церкви" радянський уряд визнав його постанови та активно допомагав втілювати їх у життя. Внаслідок протидії рішенню Львівського псевдособору велике число священиків було заарештовано, засуджено до тривалих термінів ув'язнення, а саму Церкву загнано у підпілля. Розпочалася нова героїчна сторінка її історії - сторінка мучеництва і духовного подвигу.Завдяки незламній вірі владик, стійкості духовенства, вірності мирян, тисяч відомих і невідомих героїв Духа, Церква вистояла в період гонінь, живлячи в серцях вірних іскру надії та віру в Боже провидіння, яке постійно чуває над нашим народом, особливо у тяжкі хвилини його буття. Серед темряви зла і нелюдської злоби знайшлися і такі, що своєю життєвою поставою давали вірне свідчення Христової любові до людини. Тої любові, яка не виключає зі свого впливу нікого, навіть мучителів і ворогів. Пам'ятаючи про слова Господні - "Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, які вас проклинають" (Лк.6, 27), вірні нашої Церкви, її святі мученики, імен яких ми може і не знаємо, стали живими прикладами повноти Христового вчення, їхнє прощення і їхня молитва за тих, які їх переслідували сповнили неоціненними скарбами духовну скарбницю святої Церкви. Підтримані Божим милосердям вони пішли за Христом до Гетсиманського саду і Голготи, щоби там стати під Його Хрестом. Але цей хресний шлях, який проходить через прощення та примирення веде до світлого Воскресіння. Не всі вони дожили до тієї хвилини, коли Блаженніший патріарх Мирослав Іван, навчений їхнім прикладом любити і прощати, навіть своїм ворогам, 31 березня 1991 року після свого повороту на рідну землю, перед сотнями тисяч осіб у Львові торжественно проголосив: "Наша Церква воскресла! І хоч немічна і з ранами на своєму тілі, вона кличе до всіх живих чад своїх: Мир вам! Вона прощає і каже недругам своїм: "Господь нехай простить вам і помилує". Ось справжній плід мучеництва та святості - прощення і любов!Згадуючи сьогодні подію Львівського псевдособору ми стверджуємо, що пізнання цієї трагічної історії потрібне лам, щоб очиститися від гріха ненависті, щоб вшанувати пам'ять невинно закатованих, щоб покаятися і не судити, щоби від усього серця вибачити. Бо тільки тоді можемо надіятися, що трагедія минулого більше не повториться, а перенесеш страждання і пролита кров не закликатимуть до помсти, а стануть прикладом для наслідування та джерелом духовної сили.Від усього серця благодарім Господа, що провів нашу Церкву по тій Хресній дорозі, по якій і сам пройшов, що дарував нам мучеників - мужніх свідків віри і любові, які життя своє віддали як останню жертву у служінні рідній Церкві. Пам'ятаючи про них ми мислено постаємо перед ними, а вони перебувають серед нас, роблячи нас учасниками Пасхального таїнства страждання, смерті, Воскресіння і життя. Дякуємо сьогодні всім отцям, монахам і монахиням, які не признали вироку "суду нечестивих", винесеного рідній Церкві, а ревно трудилися в підпіллі. Разом з ними дякуємо і тисячам вірних, що з небезпекою для свого власного життя ісповідували святу віру і підтримували в цьому своїх ближніх, їхніми святими молитвами, Господи, спаси нас! Амінь!Слава Ісусу Христу! Детальніше...